Біла Церква. Ліцей № 17

 





Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Друга світова війна: родинна память...

8 трав. 2020
Кожна родина памятає і шанує свого героя, який не шкодуючи власного життя, вірив у світле майбутнє перемоги. Зокрема, з теплотою і любовю в душі згадує дочка пані Наталія свого батька, спогади про якого зігрівають її душу і водночас повертають у дитинство.....

Іван  Іванович Найдьон  -  мій батько !!!

     Яскравий представник і пращур давнього племені кривичів, які дали початок народу та землі білоруській, що проживали  в цих лісах, були і риболовами,  і землевласниками, і воїнами, якщо  ворог  посягав на їхні землі.

    У Першій світовій: За царя,за Вітчизну!»   загинув  Іван Найдьон-старший. І залишилась вдова з трьома синами. В Кривичах земля особливо нікого не кормила: була бідна та неврожайна, тому передчасно подорослішали  сини загиблого солдата . Вже в 10 років мій тато ходив на валку лісу, а піддітком став плотогоном. Бурлили хвилі, по яким неслись плоти із корабельних сосен, дубів -великанів. Брати Найдьони сплавляли  ліс і за  сезон робили по три сплави, щоб прожити сім`ї.

       Вперше відпочили руки неня, коли  проходив службу у Війську Польському. Повернувся додому,але відпочивав недовго – був мобілізований на війну  поляків з німцями. Нетривалою була та війна: після безпомічного керівництва солдати розбрелись та повернулись до рідного дому.

        У 1940 році мій батько одружився раз і назавжди, та мріяв виховувати дітей.   Але знову – війна!   В Кривичах німці тричі були за всю війну. Перший раз артилерія проходила, і двічі партизани  «розібралися»  тут з поліцаями. Боялись вороги сюди сунутись. Адже поруч були розташовані партизанські загони «Іскра», «Балтієць».

         …22 серпня 1944 року більше ста чоловіків  з лісових Кривичів поповнили лави Радянської Армії, котра гнала фашистів на Захід. Батько став розвідником 49-ї  тяжкої мінометної бригади  І  Українського фронту під командуванням маршала Конєва. На цей час  йшла вперед вже міцна , загартована, озброєна армія. Батько згадував, що під Сандомиром на одному квадратному кілометрі стояло біля  300 гармат різного калібру.  Маршал  Конєв не брав кожну висоту людськими життями,  він оберігав солдат.

Вечорами по мінних полях била артилерія. Від  феєрверку снарядів та мін  ніч  робилася білою. А вранці солдати йшли далі по розміно-  ваному полю, яке вночі «очистила» артилерія. Крок за кроком, день за днем наближались вони до того великого дня – кінця страшної війни.

           В квітні мого батька було поранено : осколок снаряда прорізав ремінь,шинель і «заспокоївся» в м`яких тканинах грудної         

клітини. Від госпіталізації  батько відмовився – дуже хотілося дійти до Берліна… Правда, пам`ять про поранення все життя знаходи- лась в його тілі.

            …Одного разу, за річкою Шпрея, коли проходили через ліс,

солдати  попали під нескінченний  кулеметний дощ, який пронизував  все навкруги. Одна з куль відірвала батьку частину пальця на правій руці. І знову він відмовився від госпіталізації.

            До Берліну дійшли 29 квітня (батько згадував) якраз на

весілля  Адольфа Гітлера.  Ходили чутки, що він в цей день узаконив свої стосунки з Євою Браун.

            Там , у столиці ІІІ рейха, вони звільнили  з табору польських

остарбайтерів.  Хтось із солдатів  зняв  добротні черевики  з  полоненого. Той поскаржився батьку.  Розумів батько, чому взяв

те  взуття його товариш по зброї ( хто пройшов довгі, тяжкі дороги війни – той знав, як тяжко ногам у чоботях ) і він сказав йому:

«Нехай наші  чоботи і  важкі,  але в них ми половину Європи пройшли.  Їм ціни немає,  а ти  на якісь «пантофлі»  міняєш.

Віддай!»

             …Берлін нагадував поле бою:  гриміли гармати, рухались танки.  Все гуділо, горіло, взривалось… Та раптом тиша,  яку батько  давно не чув.  Це була контузія…

              500 метрів  від рейхстагу, три дні стояла частина, де служив  рядовий  Найдьон.

               Були у солдата ще і походи на Дрезден, і нічний переїзд в Альпах,і звільнення Праги.  Здається, багато бачили вони, багато пізнали.  Кров і смерть були супутниками на шляхах війни, та найбільше  всього залишилось  сердець на житнім полі під Прагою.

Там загинули самі відважні, самі відчайдушні солдати.

Вже у  госпіталі (відірваний кулею палець все ж таки дав знаки),

Батьку  передали лист від брата, Миколи, солдата Війська Польського. Той писав про бій під Прагою… З`ясувалось,що вони

були там в один день і в один час…

             «Гідно прожив своє життя, дорогий батьку,  як  і подобає чоловіку: сім`ю годував,  дім будував,  Батьківщину захищав!» - з

гордістю говорить Задержинська  Наталія Іванівна – заступник директора  з господарської роботи  БЗШ  № 17.

 

      Матеріали до міської акції «Друга світова: родинна пам`ять»

підготували лідери учнівського самоврядування  клубу «Прес-центр»  БЗШ  №  17                      

Старинець Анастасія (11-А) та Слободенюк Марія (11-А)